24.01.1990 – 12.01.2026
Колишній студент НаУКМА (факультет природничих наук, спеціальність «Хімія»)
Військовослужбовець, старший солдат
Загинув поблизу Григорівки на Запоріжжі під час виконання бойового завдання з відбиття російської агресії проти України. Автомобіль, у якому Артем із побратимами вирушив на позиції, став ціллю ворожого дрона.
Артем навчався за спеціальністю «Хімія», однак на четвертому курсі прийняв вольове рішення залишити академічні лави. Його справжньою пристрастю була практика: він прагнув не просто вивчати теорію, а створювати, лагодити й удосконалювати все своїми руками. Цей вибір відкрив у ньому талант висококласного інженера. Працюючи за фахом, він став справжнім майстром, для якого не існувало неможливих технічних завдань.
Попри обраний шлях практичного досвіду Артем ніколи не розривав зв’язку з Могилянкою. У вільні хвилини він приходив на рідну кафедру хімії, допомагав із налаштуванням установок, консультував колег і залишався частиною нашої спільноти.
«Артем запам’ятався щирістю, відкритістю і посмішкою в будь-якій ситуації. Він міг вигадати й “змусити” працювати все, що не хотіло і вже не могло цього робити», – згадує одногрупниця Євгенія Марценюк.
Для друзів і одногрупників він назавжди залишиться «дбайливим старшим братом», який поєднував у собі глибокий інтелект і надзвичайну земну доброту. Його згадують як неперевершеного оповідача, здатного захопливо пояснити принципи роботи гідроочисних систем та ділитися кумедними історіями з подорожей.
«Він був тим чудовим другом, який легко застрибував в усі авантюри і доповнював їх своїм оптимізмом… Мої спогади про Тьому – це набір світлих і щемких історій про радість жити це життя», – ділиться подруга Ірина Бовгиря.
Рідні згадують Артема як людину з величезним серцем і незламним духом. На службі він був на своєму місці, щиро пишався своєю роботою та побратимами. Він був найкращим сином, батьком, братом і вірним другом.
Його майстерність, доброта й посмішка назавжди закарбовані в історії нашої спільноти. (з некрологу на сторінці кафедри хімії)
Поховали Артема 17 січня 2026 р. у його рідному Вишгороді.
Аби вшанувати пам’ять Артема Штипи та продовжити його справу, родина відкрила збір коштів на підтримку його підрозділу.