Олександр Клітченко

19.05.1975-8.06.2026

Випускник НаУКМА, програма «Політологія», БП 2000, МП 2002.

Багаторічний учасник Хорової капели НаУКМА «Почайна»

Олександр долучився до лав Сил оборони України у червні 2025 року та служив у складі військової частини 9937 Державної прикордонної служби. Загинув 8 червня 2026 року на Харківщині, в бою. Він віддав своє життя, захищаючи Україну, її свободу та незалежність.

Олександр Станіславович Клітченко народився у місті Дубно Рівненської області.

Навчався в Дубенській ЗОШ №2, після закінчення якої здобув вищу освіту у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Менеджмент невиробничої сфери».

У Києво-Могилянській академії Олександр здобув ступені бакалавра та магістра політології, а згодом присвятив себе науковій діяльності. Працював над дослідженнями у сфері національної та міжнародної безпеки, захистив кандидатську дисертацію, став кандидатом політичних наук за спеціальністю 21.01.01 – «Основи національної безпеки держави». Працював науковим співробітником Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України.

Багато років Олександр був невід’ємною частиною Хорової капели НаУКМА «Почайна». Друзі та колеги згадують його як щиру, надійну й небайдужу людину, чий голос був добре знаний кільком поколінням могилянців.

Олександр Клітченко похований на Алеї Слави в місті Дубно 15 червня 2026 р.

Вічна пам'ять та слава Герою-захиснику України!

Висловлюємо найглибші співчуття рідним, близьким, друзям, побратимам і всім, хто знав і любив Олександра. Світла пам’ять і вічна шана Герою-захиснику України!

Підтримати родину можна перерахувавши кошти на рахунок сестри Ірини, 5167 8032 9110 6859

Зі спогадів друзів-могилянців з Хорової капели «Почайна»:

Тарас Коростильов (Історія, мп 2005):

«В хорову капелу НаУКМА «Почайна» я прийшов зеленим першокурсником у вересні 1999 року. Староста хору Іванка Шемета чудово презентувала діяльність капели, її репертуар. В середу ввечері, після прослуховування, Маестро, скептично розцінюючи мої вокальні потуги, відправив мене в баси - мо діло буде. Отак я познайомився з добрим другом, з котрим співали поруч, плече в плече, більше 10 років Сашком Клітченком - він зліва, я справа.

Сашко був старше на пару курсів і здобував в могилянці другу вишку після Рівненського університету. Потім аспірантура - кандидат політичних наук.

У Сашка завжди був бездоганний фрак, лаковані концертні «штіблєти» і білий метелик з хитромудрою застібкою, подібною до застібок на деяких елементах жіночого костюму, про що я неодмінно зубоскалив, допомагаючи йому застібнути цей витвір мистецтва перед кожним концертом. Коли ми були юнішими на 26 років, виконували в органному залі Реквієм Моцарта. Dies irae dies illa solvet saeclum in favilla...

Олександр Клітченко загинув в бою з ворогом 8 червня 2026 р. на Харківщині. Сьогодні прощалися з ним в його рідному місті Дубно. Мій світ став меншим ще на одного друга. А рахунки до кацапні - зросли.

Спочивай з миром, Брате! До зустрічі на тому боці...»

Володимир Стецик (Фінанси, 2006, 2008):

«Його голос був впізнаваний здалеку. Коли ми познайомилися восени 2002 року, Сашко був безумовною зіркою басової партії «Почайни», тому я так і не наважився прокоментувати те, наскільки він виділявся з-поміж інших: в попередніх хорах, де я співав, це було неприйнятним.

Ми часто зривали репетиції: Сашко розповідав про волейбол, танкову битву, чому Дубно не стало обласним центром… але потім якісно відпрацьовували на концертах

Про бездоганний фрак гарно згадав Тарас Коростильов.

Олександр Клітченко загинув у бою 8 червня…

Дякую за службу!

З.І. Чомусь серед усіх творів згадуються не Реквієми Моцарта чи Керубіні, а Березовський: «Не отвержи мене…»

Назар Новосельський (Економічна теорія, бп 2007, мп 2009):

«Сашка я знав ще з волейбольного турніру Могилянки. І це було дійсно круто програти його команді у фіналі. Тож я дуже добре запам’ятав момент, коли вперше побачив його на репетиції. Ми вже розспівалися і він якраз заглянув у двері. Олександр Іванович, наш диригент, якось, як до сина, сказав йому: «О! Сашко. То заходь вже.» І мене сповнила якась дитяча радість від його появи.

Він завжди був радісним і з ним завжди було радісно навіть просто бути десь поруч. І йому дійсно дуже личив фрак.

Честь! Дякую за службу!»

Василь Жук (Фінанси, бп 2006; мп 2008):

«… Сашко був однією з костант хору Почайна, надійним і дружнім, з критичним підходом до всього і всіх. Тебе бракуватиме, Сашко. Вічна пам'ять...»