23.04.1991 – березень 2024

Випускник бакалаврської програми «Історія» 2012 року та магістерської програми «Історія. Юдаїка» 2015 року.

Військовослужбовець 425 окремого штурмового батальйону ЗСУ «Скала».

Після початку повномасштабного вторгнення Костянтин мобілізувався до лав ЗСУ. Пройшовши службу в тилових підрозділах, він прийняв рішення перевестися до бойової частини. На початку 2024 року приєднався до 425 окремого штурмового батальйону «Скала». Разом із підрозділом був направлений на Покровський напрямок. У березні 2024-го, після одного з бойових виходів у районі с. Очеретяне Покровського району Донецької області зв’язок із Костянтином обірвався. Більше ніж рік його вважали зниклим безвісти. Рідні та друзі сподівалися на диво. Але дива не сталося: результати ДНК підтвердили, що серед загиблих українських військових є і Костя.

Костянтин Пономаренко похований на Алеї Слави у Сабарові під Вінницею 2 жовтня 2025 року.

Однокурсникам, викладачам та колегам Костянтин запам’ятався як надзвичайно активна, рішуча, спрагла до нового людина. Він також вирізнявся активністю й поза Могилянкою – був членом Демальянсу, брав участь у Революції Гідності, працював на Суспільному та у КримSOS – вважав там свій внесок важливим.

У Костянтина залишилися мати, дружина та донька.

Висловлюємо найглибші співчуття родині, близьким, друзям Воїна.

Світла пам’ять й вічна шана захиснику України.

Спогади про Костянтина:

Викладачка кафедри історії Олена Бетлій пам’ятає його легким, життєрадісним, веселим: «Часто думаю, що жага до життя поєднує наших випускників, які загинули, захищаючи життя в Україні. Вони могли пропускати пари або не завжди готуватися, оскільки, як тепер стає зрозумілим, їх цікавило багато всього іншого поза тим, що ми їм пропонували на своїх заняттях. Тому в пам'яті лишаються їхні усмішки, жарти, голоси та емоції. Щось добре, що з нами колись сталося в аудиторіях. Бо ми їх бачили, але не розпізнали в них ось тих відчайдушних, які підуть і не злякаються захищати найдорожче.»

Максим Свєженцев, однокурсник та друг Кості, командир взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів на одному зі стратегічних напрямків, згадує Костю як розумного, допитливого, з гарним почуттям гумору:

«Він насправді був першим, з ким я познайомився в Могилянці. Тоді, у 2008 році, ми зустрілися у черзі в приймальній комісії. Я сказав, що я з Севастополя, а він мені не повірив. Довелося показувати паспорт. Колись я позичив у Кості конспект. Він попереджав, що не варто. Виявилося, що Костя писав конспекти власною мовою, яку він сам і вигадав...

Костя був щирим, чутливим, десь вразливим. Він був моїм другом. Як би я хотів його вберегти... Честь Тобі, друже. Моя помста в цій війні, вона і за Тебе.»

Оксана Ремарович, однокуросниця:

«Костя був дуже принциповим, щирим та особливим. Лише зараз, розумію наскільки особливим. Він вмів тримати слова незважаючи ні на що, а ще вмів дружити по-справжньому.

Буду памʼятати тебе завжди, Костю. Вічна шана та дякую, що був у нас».

Таїсія Сидорчук, викладачка кафедри історії НаУКМА:

«Невимовно боляче усвідомлювати, що Костя загинув і я змушена писати про нього лише в минулому часі. Для мене Костя залишиться назавжди юнаком з відкритим і відвертим поглядом, з його нестандартними міркуваннями і запитаннями, які він промовляв зі щирою безпосередністю, майже з дитячою допитливістю і разом із тим з легкою іронією дорослого. Під час відвідування архівів, музеїв, бібліотек в рамках навчальної практики мою увагу завжди привертали влучні коментарі Кості від побаченого, які при цьому дуже природньо доповнювалися його багатою, навіть артистичною мімікою. А під час кількаденного ознайомлення студентів з єврейською спадщиною Львова мала цікаві розмови з Костею про те, що його привабило вступити на магістерську програму з юдаїки, про Могилянку, про особливості Львова і про Вінницю, де мешкали його рідні і яка йому дуже подобалась. Виразно пам’ятаю захист магістерської роботи Костею – його біла вишиванка з червоним візерунком ніби віддзеркалювалася на його світлому обличчі, яке розчервонілося від емоційного проголошення тез свого дослідження. Вдячна Кості за його мужність, за його сміливий вибір піти захищати батьківщину. Дякую його Мамі за виховання Сина – справжнього чоловіка, який не намагався під різними приводами перечекати лиху годину, а обрав шлях Воїна і пішов боронити своїх найрідніших – маму, дружину і донечку та всіх нас.

Шана і Слава Герою!»