Вітковський Олександр
23.06.1997 - 30.06.2023
Випускник НаУКМА (Факультет природничих наук, бакалаврат з біології (2018), магістратура з екології (2020))
Військова спеціальність: навідник механізованого відділення
Позивний «Іскандер»
Похований у м. Калуш, звідки був родом, на Алеї Героїв
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр долучився до тероборони, захищав Київ, брав участь у боях за звільнення Бучі та Ірпеня. Служив навідником механізованого відділення. Згодом разом із побратимами опинився біля українсько-білоруського кордону. Коли зрозуміли, що нападу тут чекати не варто, «Іскандера» відправили до Бахмута.
З 30 червня 2023 року Олександр вважався зниклим безвісти.
З розповіді командира Олександра: «Сашко разом із побратимами зайшли в одну зі шкіл. Бійці перебували в підвалі, який вважався на той момент безпечним. Хлопці на вході зняли бронежилети й пішли до аеророзвідників. На той момент саме в це місце російська авіація скинула керовані авіабомби. Загинули всі, за винятком одного бійця, який заснув на парті в бронежилеті та касці, близько біля входу. Перші тіла, які витягли — упізнали. А чотирьох інших ідентифікувати не вдалось.»
Лише наприкінці квітня родина отримала підтвердження загибелі Олександра за результатами генетичної експертизи. Поховали героя через 10 місяців — 22 квітня 2024 року.
Олександр закінчив бакалаврську програму з біології у 2018 році, одразу вступив на магістерську програму з екології. Виконував магістерську роботу на тему: «Моніторинг вегетаційного покриву Півдня України за даними дистанційного зондування Землі», однак свідомо відмовився від захисту, попри схвальну позицію керівника роботи Віктора Івановича Карамушки.
Друзі та викладачі відзначають його людські якості та принциповість. Хлопець умів дружити, був відкритою людиною, любив природу. Був бадді для першокурсників. Ще під час навчання захопився відеозйомкою та працював оператором на київському каналі. Ще одним хобі хлопця була школа історичного танцю. Він був неординарною людиною.
«Саша писав у мене магістерську роботу. Це було в 2020 році. Потім був ковід, потім почалася масштабна війна. Саша з перших днів пішов у тероборону, а далі — в регулярні війська. Військову присягу Саша склав 28 червня 2022 р. Я спілкувався з ним, коли він вже був у військах. А далі все закрутилося й контакт завис. І от сьогодні повідомили про те, що Саша загинув. Загинув під Бахмутом ще у червні 2023 року — в той місяць, коли він народився. Саме привітаннями з днем народження обривається його часопис у Фейсбуці. Але тільки зараз стали відомі результати генетичної експертизи.
Щирі співчуття матері Олександра — коли я говорив з пані Світланою, я не міг стримати сліз. Співчуття рідним і близьким. Співчуття нам — Могилянська родина втратила ще одного свого чудового випускника. Світла пам’ять по Олександру...», — говорить завідувач кафедри екології Віктор Іванович Карамушка.
Дмитро Харченко, випускник НаУКМА: «Сашко був людиною, яка завжди допоможе в будь-якій ситуації, зняти сюжет для Та Могилянка, був першим адміном в нашому КУТі і загалом підтримати в складній ситуації. 24 лютого більшість моїх друзів евакуйовувались з Києва. Але не Саша.
Він одразу прийшов до військкомату і був одним з тих, хто взяв автомат з вантажівки і пішов воювати. Київ, далі кордон з Білоруссю, після цього Донбас.
Він ніколи не вважав себе героєм, але завжди допомагав побратимам. І в останній відпустці перед Донбасом, коли він розповідав, що є опція демобілізуватись, на наші питання додав, що не може кинути побратимів. 〈...〉 Він прожив насичене життя і я заохочую всіх жити і робити все, щоб ви ніколи не шкодували за те, що ви не встигли зробити.»
Sashett Kutsan (Mánamey): «...Ти був не багатослівним, але навіть сама твоя аура і присутність у складних ситуаціях були надійною підтримкою. Ти, може, і сам того не знав, але в тобі було багато талантів. І бути добрим, надійним і офігенним другом був один із них. Це була честь знати тебе, і зростати поруч з тобою. Ще стільки б хотіла всього розказати про тебе, Саш... але ти точно не хотів би, аби тебе згадували ось так. Я вже бачу, як ти дивишся на це і кажеш "Ой, та не партеся". Ти хотів, аби тебе згадували з посмішкою і пам'ятали зі сміхом з того всього, що ми прожили разом. І ми будемо, Саш. Крізь сльози. Я обіцяю тобі від всіх нас, твоїх найближчих друзів. Я не уявляю, якою б наша сімейка була без тебе. І поки що складно уявляю, як нам тепер бути без тебе.... Як так, Саш.. Але тепер ти вдома, на щиті. З такими ж воїнами-хранителями, як і ти. І принаймні перед смертю ми ще встигли сказати, що любимо тебе. Дуже...»
22 квітня у Культурно-мистецькому центрі НаУКМА відбулася громадська панахида за Олександром, на яку прийшли близько 150 людей — викладачі, однокурсники, друзі, співробітники.