Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні

 

Смірнов Антон
13.10.1980 - 9.03.2024
 
Випускник НаУКМА (МП «Археологія», 2005 р.)
Служив у 46-й ОАеМБр, загинув 9 березня 2024 р. під час відбиття штурму в Георгіївці (Донецька обл.)
Позивний «Писар»
Похований на Берковецькому цвинтарі (Київ)
 
Допис на FB-сторінці кафедри археології
9 березня 2024 року поблизу Георгіївки Донецької області під час відбиття штурму загинув випускник нашої кафедри Антон Смірнов.
З 2001 року Антон брав участь в археологічних експедиціях, після чого вступив до МП «Археологія» НаУКМА, яку закінчив у 2005 році.
До 2006 року працював у експедиціях кафедри археології НаУКМА, Інституту класичної археології (Остін, Техас, США) та Інституту археології НАН України у Херсонській, Київській областях та Києві.
З 2007 року Антон працював у креативній сфері: фотографія, графіка, відео, дизайн, медіа-кампанії, письменництво. Як митець долучився до створення та був членом групи «Худрада».
 
Креативний доробок Антона:
- проєкт «Папір А4, кулькова ручка» («Kyiv-Fine-Art» Gallery): графіка; у співпраці з Ксенією Гнилицькою (2007);
- проєкт «Nude Truth» («Kyiv-Fine-Art» Gallery): графіка; у співпраці з Ксенією Гнилицькою (2008);
- соціальний медіа-проєкт «Рімейк»: об’єкти, медіа-кампанія, майстер-класи про вторинне використання сміття, у співпраці з Ксенією Гнилицькою (2009);
- соціальний фотопроєкт «The group hypnosis seance» (2010);
- соціальний фотопроєкт «Playground» (2011);
 
- співавтор історико-документального фільму на Фестивалі дитячої творчості «Птах» (2019);
- експозиційно-комунікаційний дизайн-проєкт для музею «Великоанадольський ліс» (2020);
- медіа-проєкт «Forrrest»: веб-сайт, фото, графіка, текст, звук (2002–2005);
- портфоліо Антона на shutterstock media portfolio (since 2012).
 
З 2017 року Антон викладав у школі: географія, гуманітарні науки. А з 2019 року – був репетитором: англійська, шкільні предмети, медіавиробництво. Працював з дітьми та дорослими, індивідуально та в групах. Особливо Антону вдавалася робота з дітьми з особливими освітніми потребами.
У 2023 році Антон долучився до складу ЗСУ, проходив службу в десантно-штурмових військах. 9 березня загинув у бою за Батьківщину. У Антона залишилося двоє синів – Нестор та Фелікс.
Дякуємо Антонові за службу та висловлюємо щирі співчуття родині та друзям.
 
«Ми познайомились з Антоном наприкінці нульових. Він на моїй пам'яті був археологом, філософом, активістом, митцем, дизайнером, вихователем і викладачем, велосипедистом і мандрівником. І завжди він був свідомим, принциповим і небайдужим. Він був сином, батьком, партнером, другом. Антончик був дуже світлою людиною. Він був добрим і чуйним, а іноді й нудним і нестерпним у своїй благості. Ким він тільки не був, а загинув — Захисником України. Захисник Anton Smirnov, позивний «Писар», молодший лейтенант 46 ОМБр.
Особисто мені надзвичайно важко уявити Антона зі зброєю в руках, але я не здивувалась, дізнавшись, що він приєднався до війська і пішов захищати Україну. Почувши, що їх відправляють на передок, я злякалась, а потім подумала — ні, з Антоном нічого не станеться, він надто світлий, надто потрібний, небо його вбереже. Небо його не вберегло — смерть прилетіла з неба. У вигляді скиду боєприпаса з ворожого дрона.
Нових друзів у мене вже не з'являється, і кожна смерть робить мій світ більш тісним і темним. І тепер коли він загинув, і світ став меншим, ми всі маємо дослухатися до його заповіту, який від передав через свою дружину, Olenka Onohda. І конденсувати наші сум і лють — у помсту і допомогу Збройним Силам.
Вже ніщо нам не поверне і не замінить Антона. Але ми збережемо пам'ять про нього. А після війни, коли повернуться мирні часи, ми будем втілювати в життя його мрії і справджувати його сподівання: берегти природу, досліджувати і захищати культурну спадщину, виховувати молоде покоління, складати музику, подорожувати...
І ще — ми ніколи не забудемо про те, хто позбавив його життя.
Вічне прокляття російським загарбникам.
Безмежна вдячність і шана Антону.
Глибокі співчуття рідним і близьким.
Згасло ще одне велике серце. Прощавай, друже. Ти може і не знав, але я завжди пишалася тобою.»