Стасевіч Олександр
06.07.1983 - 12.03.2024
Випускник Києво-Могилянської Бізнес Школи (група EMBA-31)
Позивний «Локі»
Загинув під час виконання бойового завдання у Харківській області
Дружина Олександра Стасевіча, теж Олександра, пише: «Локі» народився 6 липня 1983 року у місті Брест. У 2015 Олександр одружився та переїхав в Україну. Здобув знання у Києво-Могилянській бізнес школі. Перед повномасштабним вторгненням працював директором з маркетингу. Він завжди боровся за справедливість та рішуче відстоював свою позицію. В лютому 2022 року Олександр обрав шлях воїна. З перших днів намагався записатися в тероборону, але отримував відмову через білоруський паспорт. Виявилось, щоб стати добровольцем, ще треба постаратись. Майже два роки він служив народу України та вважав побратимів другою родиною. Брав участь у багатьох бойових операціях: у боях за Бахмут, на Харківщині, на Херсонщині. За проявлену мужність і героїзм був відзначений відомчими нагородами. Президентом України нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. 12 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківській області Олександр Стасевіч потрапив під обстріл ворожої авіації та артилерії. Загинув миттєво від поранень, не сумісних з життям. В Олександра залишилась дружина та двоє синів. В пам’ять про тата в сім’ї з’явився песик на ім’я Локі».
Ще вступаючи на навчання до КМБШ, Олександр писав: «Життя лідера у бізнесі — це створення змін. Особливо у сучасному світі. Особливо у маркетингу. Ще сучасний світ — це успіх та шум. У світі шуму та успіху складно знайти вірні орієнтири. Тому моя головна роль у бізнесі — «вчора і сьогодні». Вносити осмислені зміни, допомагати шукати та створювати цінності, впроваджувати їх, допомагати будувати ефективні бізнес-моделі. Створювати адекватну маркетингову культуру у бізнесі. Культуру та цінності, які можуть і допомагають створювати зміни, що складаються в систему, посилюючи позитивний синергетичний ефект, допомагаючи компанії процвітати».
«Сашко був дуже освіченою світлою мудрою людиною великого серця, широкої душі, мрійником-візіонером, — згадує про героя одногрупник Ярослав Гришин. — Олександр не був зобов'язаний воювати за Україну, неодноразово поранений і контужений міг з чистою совістю демобілізуватися. Але Сашко не міг залишити свій підрозділ та побратимів. Розуміючи всі ризики: йшов остаточно — справжній Воїн. Кращий з кращих, біль невимовний, немає слів».
Про загибель Олександра Стасевіча стало відомо 14 березня 2024 року.
Вічна пам’ять!