10.08.96 – 31.07.2026

Випускник Факультету соціальних наук і соціальних технологій НаУКМА, БП «Політологія», 2018.

Військовослужбовець 311 окремої роти РЕБ 3-го армійського корпусу. Долучився до лав ЗСУ в листопаді 2025. Загинув 31 липня 2026 року під час виконання військового завдання в місті Ізюм Харківської області, в результаті ворожого обстрілу КАБами.

У дитинстві Владислав жив у Ізраїлі й відтоді цікавився і мав експертизу в тематиці політичних процесів на Близькому Сході. Влад був активним і небайдужим студентом Могилянки. Він не брав участі в якихось формальних студентських ініціативах, проте тим не менш був присутнім всюди. Цінував якісні курси, хоча високі оцінки не були для нього пріоритетом. Дійсно вболівав за якісну освіту і щиро підсвічував недоліки.

Після завершення навчання успішно будував кар'єру, працював у міжнародному бізнесі. Останні кілька років обіймав посаду керівника регіонального проєкту та відповідав за розвиток міжнародної бізнес-співпраці.

Для друзів і одногрупників Владислав назавжди залишиться світлою людиною, яка вміла надихати інших, захоплювати новими ідеями і завжди приходила на допомогу.

«Одного літа Влад поїхав волонтером в Непал за програмою від ООН. Повернувшись, зарядив мене так, що наступного літа за тією ж програмою поїхала волонтером я – в Шрі-Ланку. Одні з найкращих спогадів студентського життя трапились саме там і саме завдяки Владу.

Влад вмів закохувати: в волонтерство, Азію, гори. Вже після універу був нянькою моїм папужкам, коли я їздила в відрядження. Вилікував і врятував тоді мою Умку (папугу), бо вона саме тоді захворіла. Тож йому вдячні не лише люди, а й папужки). Дякую, що ти був; шкода лише, що так ненадовго!» – Валерія Максимець (Лопатіна), одногрупниця.

«Пройшло вже більше 12 років від дня, коли ми зустрілися з Владом уперше. Я його памʼятаю з самого першого дня, коли приїхала на поселення до гуртожитку. Він був першим, з ким я розговорилась особисто. Він дуже багато жартував, допомагав, і я тоді подумала, що попала в правильне місце.

Багато людей забуваються у памʼяті через стільки років, але точно не Влад. Він дуже любив історію, і ми мали багато спільних додаткових дисциплін, де мали змогу дуже багато спілкуватись. Він багато розпитував про націоналізм, його дуже цікавила ця тема.

Дуже щаслива, що одного разу таки вмовила його піти в похід з нашим Турклубом. Це був один з найперших походів, і ми пережили дуже багато всього цікавого. Уявіть: дощ, камені, туман, ви збиваєтесь зі шляху, йдете глухими стежками. У тому поході Влад допомагав нам всім з моральним духом, розказував історії, жартував. Також Влад захоплювався фотографією і зробив нам дуже круті фото.

Навіть є одна дуже смішна історія, коли в передостанній день ми всі пішли на гору, а Влад залишився в таборі з усіма нашими речами. Він хотів потурбуватись про нас і розпалити вогнище, щоб ми могли прийти й погрітись, попити теплий чай та просушити речі. Але дрова були дуже вологі й не горіли. Тож Влад розпалив вогнище своїми шкарпетками, і ми змогли відпочити після підйому в теплі.

Такий він був для мене: дуже розумний, начитаний, непересічний. Завжди вмів підтримати розмову, розсмішити та потурбуватись.

Це жахлива втрата, бо таких людей буває дуже мало 💔» – Ірина Костюченко, одногрупниця.

Світла пам’ять, вічна шана і подяка могилянцю Владиславу Рафальському — захисникові України!